У секторі періодики Рівненської обласної бібліотеки для молоді відбулася година пам’ятної поезії у слові та музиці “Свобода – наче любов”, присвячена творчості поета, воїна і волонтера Гліба Бабіча. Захід провела фахівець сектору періодики Ніна Тарковська. До зали прийшли студенти різних спеціальностей ВСП “Рівненський технічний фаховий коледж НУВГП”, викладачі та рівняни, які шанують його слово.
З перших хвилин пані Ніна окреслила головне: Гліб Бабіч – це поєднання сили і ніжності, фронту і поезії. Вона розповіла про його життєвий шлях – від миколаївського хлопця, який із юності працював у студії звукозапису та писав музику, до воїна 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади з позивним Лєнтяй. Саме для цієї бригади він створив гімн “Подай зброю мені, брате”, що став знаковим для багатьох військових.
У залі звучали його вірші – щирі та пронизливі, повні любові до своєї землі і віри в Україну. Студенти слухали вже знайомі твори і відкривали для себе нові. Пані Ніна наголосила, що Гліб написав понад 500 віршів, а у 2021 році видав збірку “Вірші та пісні”. Він болісно переживав, що люди мало читають поезію, але не припиняв писати – бо слово для нього було формою відповідальності.
Окремим емоційним акцентом стали відеокліпи гурту “Kozak System”, який поклав на музику сім його поезій. Учасники переглянули композиції, що вже стали символами незламності. У залі панувала тиша – та сама, коли слухають не просто пісню, а історію людини, яка жила і воювала за нас.
Ведуча згадала і про бойовий шлях поета: з 2014 року він захищав Україну, пройшов шість ротацій у зоні АТО та ООС. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну знову взяв зброю. 28 липня 2022 року Гліб Бабіч загинув на Харківщині. У нього залишилися батьки, сестра, донька. У Києві одну з вулиць перейменовано на його честь.
Під час зустрічі пані Ніна підкреслила: для Бабіча свобода не була гаслом – вона була його внутрішнім законом. У поезії він залишався романтиком, на фронті – воїном, у громадській діяльності – принциповим і послідовним.
Година пам’ятної поезії перетворилася на живий діалог поколінь. Молодь слухала, ставила запитання, ділилася враженнями. І стало очевидно: поки звучать його вірші та пісні, поки про нього говорять, Гліб Бабіч продовжує жити – у слові, у музиці, у нашій пам’яті.
