✍👁 Сьогодні 130 років від дня народження Миколи Хвильового (Миколи Фітільова, 1893-1933), якого ще за життя називали революційним романтиком,”міцно зв’язаним з кращими традиціями української літератури” за словами Максима Рильського.
✍👁 Передчуття страшних сталінських репресій та страждання народу України в часи Голодомору (1932-33 рр.) підштовхнули письменника до відчайдушного протест – він пішов із життя, як один з його улюблених героїв, який своєю смертю спробував закликати революцію до милосердя. Хвильовий – ключова фігура українського модернізму та націонал-комунізму. Йому вдалося відчути дух епохи настільки глибоко, що він не зміг пережити трагізму суспільної ситуації та власної ролі в цій трагедії.
✍👁 За своє недовге життя став однією з ключових фігур національної літератури й одним із найважливіших представників Розстріляного відродження. Почав писати у 1917 році. Першими поетичними збірками Миколи Хвильового вважають “Молодість” та “Досвітні симфонії”. Новий етап у творчості М. Хвильового розпочався 1925 року, коли з його ініціативи було засновано літературно-мистецьке об’єднання ВАПЛІТЕ. Ця організація поєднала частину українських письменників, які на той час жили в Харкові, – П. Тичину, Ю. Яновського, М. Куліша, А. Любченка, М. Бажана, О. Довженка, М. Йогансена, О. Слісаренка, Ю. Смолича та ін. Твори та ім’я Миколи Хвильового залишалися забороненими аж до останніх років існування тоталітарного радянського режиму в Україні.
